Видатні діячі

Військові діячі

БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ ТАРАС ( 1908 – 1981 )

Генерал-хорунжий, отаман “Поліської Січі”. Один із перших організаторів українських збройних загонів. Народився в с. Бистричі Березнівського району. З 1956 р. проживав у Нью-Йорку (США), де організував і очолив Союз Ветеранів Українського Резистану (СВУР). Автор книги “Армія без держави”. Помер в політичній еміграції в США.

КЛЯЧКІВСЬКИЙ ДМИТРО ( 1910 – 1944 )

Генерал-хорунжий, командир УПА-Північ. Відомий під псевдонімом Клим Савур. Один із перших організаторів УПА на Волині (1942). Народився на Волині. Дитячі та юнацькі роки пройшли в м. Станіславові, де закінчив початкову школу та гімназію. В юнацькі роки вступає в ряди ОУН. З 1944 р. командувач УПА-Північ. Загинув біля с. Оржів Рівненського району.

ОСКІЛКО ВОЛОДИМИР( 1892 – 1926 )

Народився в с. Городок під Рівним. Закінчив гімназію, потім вчительську семінарію. У 1914 р. був мобілізований у царську армію. У роки першої світової війни здобув офіцерський чин.

Після лютневої революції 1917 р. був комісаром Тимчасового уряду в Тулі.

Наприкінці 1917 р. повернувся в Україну і включився в організацію українського війська на Волині. 29 квітня 1919 р. зробив спробу державного перевороту в м. Рівному, однак зазнав поразки і виїхав до Польщі. Деякий час редагував газету “Дзвін” у м. Рівному. Загинув у с. Городок Рівненського району.

ХАСЕВИЧ НІЛ АНТОНОВИЧ ( 1905 – 1952)  - художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і Української головної визвольної ради.

Ніл Хасевич народився 24 листопада 1905 року в селі Дюксин Костопільського повіту на Волині в родині псаломщика Антона Івановича Хасевича та Феодотії Олексіївни. Брати Анатолій та Федір теж стали священиками, тож не дивно, що й Ніл навчався у духовній семінарії.

Він мав чудовий голос, а ще й художній хист. Але ж доля ніколи не одаровує повністю – одне дає, а інше забирає… У 1918 році його спіткало лихо: повертаючись із Рівного, на дережнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг – мати загинула, а він втратив ногу. Здавалося б, що чекало на нього, інваліда? Інша людина на його місці втратила б усіляку надію й опустилася на дно. Але не така вдача була у Ніла. Оскільки хлопець міг вирізати з дерева різні поробки, то сам собі змайстрував і протез. І з цього часу міцно стояв на ногах, вперто простуючи до своєї мети. А метою спочатку було навчання. Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року здав екстерном іспит і отримав атестат рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсацію за нещасний випадок, ідуть на навчання у Варшавській академії прикладних мистецтв. Юнак закінчує графічний факультет.

У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич,     П.Андрусій, В.Васильківський, С.Дричик, В.Зварич, П.Холодний, В.Гаврилюк та П.Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…». 
1935 року Ніл отримує диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року – портрет гетьмана Івана Мазепи – дипломом Варшавської академії. Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все». Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє. В процесі роботи досконало вивчив слов'янський шрифт.

Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а точніше – дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

З того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Зот, Бей, Левко, Рибалка, 333, Старий. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943-1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952 рр.).

У 1941 р. він стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому німцями Львові у 1942-1943 рр. проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме Зот створив ескізи Хреста заслуги і Хреста бойової заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». До речі, згодом самого автора буде відзначено Золотим хрестом заслуги та медаллю і обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває на даний час. Від схрону до схрону його перевозили на велосипеді.

Та зловісні чорні круки з держбезпеки вже чигали па нього. 1951 року зі столиці СРСР надійшов наказ – «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА». Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну чекістську групу, яка вийшла на його слід на хуторі біля с.Сухівці, що за 12 км від селища Клевань Рівненської області. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох бойовиків, які його охороняли, з гебістами. Це сталося в березні 1952 року.

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, він ніколи не думав про себе, ніколи не просив нічого для себе особисто. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився. Де його могила – невідомо. Реабілітація не відбулася. Єдина «компенсація» –  пам’ятник і вулиця у Рівному, яка носить його ім'я.