Видатні діячі

ВЧЕНІ

АНДРУХОВ  ПЕТРО ( 1924 – 1996 )

Історик, краєзнавець, дослідник. Народився в м. Острозі в родині службовця. Закінчив Острозьку школу при учительській семінарії, Львівський педагогічний інститут. З 1944 по 1945 роки воював на фронтах Другої світової війни. В післявоєнний період працював в школах м. Острога та району. Був директором Острозького музею. Багато зусиль доклав до відновлення у 1994 році Острозької Академії. Перший почесний професор Академії. Керівник духовного центру вивчення спадщини Острозької Академії, голова Острозького науково-краєзнавчого товариства “Спадщина” ім. кн. Острозьких.

Стояв біля витоку Острозького осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського (США), Кавалер шести орденів та медалей “За бойові заслуги”, “За відвагу”,  “Відмінник народної освіти”. Автор науково-популярних книг: “600 імен історії Великої Волині”, “Волинська земля” , “Волинь в легендах і переказах”, “Волинь події, імена, джерела”.

КОЛЬБЕРГ ОСКАР ( 1814 – 1890 )

Вчений фольклорист, етнограф, мовознавець.

Народився у м. Присуха неподалік Радома (Польща), в родині інженера-топографа. Згодом сім’я переїхала до Варшави. Закінчив ліцей, працював викладачем музики. Досліджував фольклор Зарічненського, Радивилівського районів. Окремими збірками побачили світ дослідження про український народ, про його матеріальну і духовну культуру “Покуття” (1882-1889), “Казки з Полісся” (1889), “Весільні звичаї та обряди з Полісся” (1889), “Волинь” (1907). Опублікував понад 40 томів етнографічних праць.

Похований у Кракові.

ЛИПСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІПОЛИТОВИЧ (1863-1937) 

Народився в с. Самостріли Корецького району на Рівненщині. У 1887 р. закінчив Київський університет, у якому працював протягом 1887-1894 рр. У 1894-1917 – співробітник Ботанічного саду в Петербурзі. 1921-1922 – віце-президент, 1922-1928 – президент АН УРСР. У 1928-1937 – в Ботанічному саду в Одесі (1928-1933 - директор). Здійснив численні подорожі та експедиції в Середню Азію, Молдавію, на Україну, Кавказ, у країни Західної Європи, Африки, Америки. Основні праці присвячені питанням флористики, систематики, географії рослин, принципам організації ботанічних садів тощо.

Ім’ям В. Липського названо 47 нових видів рослин, одну з вершин Паміру.

НОСАЛЬ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ (батько) (1886-1950)

священик, травник, природознавець.

Михайлу Андрійовичу Носалю судилося прожити на цьому світі 64 роки, з яких 40 літ бути священи­ком на Холмщині, Могильовщині, Волині. Останні 20, аж до кончини у 1950 р. - на Рівненщині. Бог покли­кав Михайла слугувати церкві й дав йому дар гли­бинного розуміння природи, кожної рослинки і кві­точки, що має бути в єдиній гармонії з людиною Все свідоме життя Носаль вивчав рослини і їх цілющі властивості та мріяв подарувати людям книгу.

Народився М.А.Носаль 12 кві­тня 1886 р. в с. Розлопи Люблін­ської губернії (тепер Польща) в українській селянській пра­вославній сім'ї. Закінчив у 1903 р. духовне училище у Варшаві, а згодом православну духовну се­мінарію у Холмі. Отримав сан священика в 1911 р. і парафію в с. Ольховець, а потім в с. Лу­ковськ Холмського повіту.

З початком Першої світової вій­ни родина Носалів змушена була евакуюватись в глиб Росії, де в с. Високий Борок Могильовської губернії до 1922 p. М. Носаль був священиком і одночасно наполег­ливо займався вивченням, збо­ром і сушінням лікарських рос­лин, створюючи відповідні артілі із сушарнями.

Повернувся М.Носаль у 1922 р. на Волинь - спочатку служив у церквах сіп Пулемець і Бубнів Волинського воєводства, а з 1929 р. - у Свято-Іллінській церкві м. Дубна. М.Носаль разом із дружи­ною Катериною дали життя чоти­рьом дітям, які зростали в домі, де панувало добро, любов до книг, інтелігентність і мудрість батьків.

З лютого 1935 р. протоієрей Михаіл Носаль був призначений настоятелем Свято-Успенської церкви в Рівному. Родина осели­лася в будинку неподалік церкви (нині вул. Шевченка, 117). Старо­жили вул. Шевченка з глибокою теплотою І вдячністю згадують батюшку Носаля і його родину.

До священика і травника М.Носаля звертались сотні лю­дей за допомогою і ніхто не за­лишився поза увагою його доб­рого серця і мудрості знавця на­родної медицини. А ще Носаль у передвоєнні часи викладав в школі Слово Боже і встигав із школярками до Почаєва поїхати, і піти з ними на околиці Рівного, щоб навчити зілля лікарське зби­рати.

Пережив і важкі 40-і воєнні роки, слугуючи церкві та людям. У 1942 p. M.Носаль звертається до видавництва «Волинь» з пе­реконливим проханням видати окремою книгою його багаторіч­не надбання про лікарські росли­ни і способи їх застосування в на­роді. Книга тоді не вийшла, але журнал «Сільський хлібороб» у декількох номерах друкував ма­теріали М.Носаля «Скарби Волині - лікарські рослини».

М.А.Носаль помер у 1950р. Його останнім прихистком стало кладовище на околиці с. Тютьковичі. Світлій пам'яті великого траво­знавця і священика у серпні 2001 р. біля дзвіниці Свято-Успенської це­ркви у Рівному було урочисто від­крито й освячено пам'ятний знак.

НОСАЛЬ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ (син) (1913-1996)

- агроном, травник, науковець, викладач, продовжив батьківську справу природолюба і травознавця.

Іван Михайлович Носаль народився 26 квітня 1913 р. в с. Луковськ Холмського повіту. Перше осмислення світу і природи розпочалось у Чернігівському повіті, куди була евакуйована сім'я Носалів. З поверненням на Західну Україну, підліток Іванко разом із батьками поринав у царину волинської природи, його зачаровувала краса Шацьких озер і дарували ліси луки нові знахідки цілющого зілля.

У 1933 р. І.М.Носаль закінчив Дубнівську гімназію. А вищу осві­ту здобував у Львові, закінчив­ши у 1939 р. аграрно-лісовий факультет Львівського політех­нічного інституту. На «відмінно» була оцінена його дипломна ро­бота «Популярні серед населен­ня лікарські рослини Волинсько­го воєводства».

Після закінчення інституту і до кінця життя І.М.Носаль жив і пра­цював на Рівненщині. Молодий агроном вирішував проблеми хмелярства на Сарненщині, а з 1959 р. пов'язав свою долю з педагогічною діяльністю: споча­тку на загальнонауковому факу­льтеті КДУ, а згодом у Рівненсь­кому інституті культури.

В середині 50-х pp. щасливий випадок звів І.М.Носаля з ученим-мікробіологом АН УРСР В.Г.Дроботьком, який високо оцінив рукописи Носаля-старшого і запропонував Івану Ми­хайловичу готувати до видання книгу. І саме завдяки В.Г.Дроботьку перша книга батька і сина Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в наро­ді» вийшла у 1958 р. в Держмедвидаві УРСР. Ця книга одразу знайшла читачів і стала настіль­ною для тисяч людей, які цікав­ляться травознавством і шука­ють у рослині порятунок.

І.М.Носаль посилено займав­ся науково-дослідницькою ді­яльністю, продовжуючи вивчен­ня лікувальних властивостей трав. Він публікує десятки ста­тей на ці теми у науковій та пе­ріодичній пресі, бере участь у конференціях, наукових семіна­рах, Про Носаля пишуть акаде­мічні часописи, створюють наукові фільми, запрошують на наукові форуми за кордон.

Останнє десятиріччя свого життя І.М.Носаль віддав написанню оновленої і доповненої переосмисленої своєї книги «Від рослини - до людини», що вийшла в київському видавництві «Веселка» за рік до його смерті.

Життя обірвалось 17 серпня 1996 р. Його останній прихисток - цвинтар в с. Тютьковичі, де спочивають члени родини Носалів.

Рівняни увічнили пам'ять одного з фундаторів народного цілительства на Волині, назвали вулицю, на якій він жив останні десятиліття, ім'ям Носаля.

Династія Носалів - цілителів травознавців, - не обірвалося: син Івана Михайловича, Костянтин Іванович Носаль живе у Рівному і продовжує славну справу свого батька і діда.

БУХАЛО ГУРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ (31.11.1932 - 06.05.2008)

 (Народився у с.Дермань Здолбунівського району Рівненської області) - український історик, краєзнавець, музейник. У 1949 р. закінчив Здолбунівську школу № 1, потім - Рівненський державний педагогічний інститут. Працював учителем у Річицькій і Ніговищанській школах Зарічненського району, директором Малатинської і вихователем Тучинської школи-інтернату Гощанського району. З 1963 р. - у Рівненському краєзнавчому музеї. У 1980 р. захистив кандидатську дисертацію. Зараз - професор Рівненського інституту слов'янознавства. Автор книг "Рівненський краєзнавчий музей" (1978, у співавторстві), "Круг містечка Берестечка" (1993), "Холмський край наш український" (1994), "За незалежну і самостійну Україну" (1996), довідника "Рівне: вулиці, проспекти, майдани" (2000, у співавторстві) тощо, численних буклетів, публікацій у газетах, журналах, колективних збірниках.