10-07-2023

Військовослужбовець Руслан Кондратюк: «Не міг сидіти і чекати, коли біда постукає в мої двері»

Рівнянину Руслану Кондратюку 33 роки. Воювати пішов 29 січня 2014 року на контракт, а весною почалася антитерористична операція. Служити пішов солдатом – пізніше став головним старшиною батальйону зв’язку. Працював у штабі оперативного командування Захід, там прослужив до лютого 2022 року. 3 лютого звільнився, а вже 24 лютого пішов у військомат добровольцем.

- Рішення прийняв відразу, надихнула історія 2014 року. Як тоді створювалися добровольчі батальйони, як вони стримували ворога. Не за 100 тисяч, а саме за свободу. Коли бачив, як руйнуються села і міста не міг сидіти і чекати, коли біда постукає у мої двері, - розповів Руслан.

Йому пропонували повернутися до оперативного командування, але  вирішив йти в бойове угрупування. Воював у складі 68 єгерської бригади імені Олекси Довбуша, на Донецькому напрямку біля міста Вугледар. Бригада була новостворена складалася повністю із мобілізованих. Тиждень навчання і вже 5 березня опинився на війні.

- Поранення отримав за межами поля бою. Їхали вантажною машиною, нас накрило градами. Товариш загинув на місці. Я дивом врятувався, каску зірвало, захистив бронежилет. Травмувало голову і ногу. Наклав турнікет на ногу, спробував накласти на голову бандаж, проте,  не вдалося. Я точно неабиякий щасливчик. Того вечора з наради повертався командир мого взводу. Евакуювали практично відразу. Пам’ятаю, як везли до шпиталю, прийшов до тями уже в Києві, - поділився військовослужбовець.

За його словами, на війні найбільше його здивувало те, як відчайдушно ворог йде на штурм. Що їх мотивує? За що вони воюють? Надихався об’єднанням українців, як нації.

- Країна багато років жила на стереотипах, був поділ на регіональні особливості. Уявляв собі Донецьк та Луганськ, як промислову область, а виявилось, що ці місця нагадали рідне рівненське Полісся. Вдячний Богу, за цей досвід братерства поміж усіма українцями, - каже Руслан.

Найбільшу підтримку, за час війни, відчував від своєї дружини. Вона підтримала його рішення воювати, вона не давала впасти духом. Познайомилися вони у 2006. Зараз Руслан мріє про тихе спокійне життя. Аби кожного дня повертатись додому, ходити на роботу, бачити дітей.

До війни мав безліч захоплень. Грав на акордеоні, на гітарі, клавішних інструментах. Каже, що співає, але погано. Практикував стрибки з парашутом, там і зустрів свою дружину. На своєму рахунку має близько 60 стрибків, дружина утричі більше. Обожнює активний відпочинок - лижі, сноуборд.

За час реабілітації, відкрив в собі хист до малювання – написав 8 картин.

- На лінії фронту було дуже важко. Там люди втомлюються, як морально, так і фізично. В такі моменти в голову починають лізти в голову думки на кшталт: «Чи правильно я все роблю?». Правильно! Хлопцям «на нулі» хочу наголосити, щоб вони не сумнівалися в собі. Ви обрали вірний шлях і все робите правильно!, - додав захисник.