03-02-2025

Галина Данильчук: «Показати музейні колекції так, щоб вони стали книгою, яку хочеться перечитувати»

85 років музею, 51 з яких вона присвятила музейній справі.

3 лютого Рівненський обласний краєзнавчий музей відзначає 85-річчя. Офіційний відлік ведуть від 1940 року, коли було створено історико-краєзнавчий музей. Хоча самі музейники стверджують, що історія закладу – давніша, а перші музеї в Рівному з’явилися ще на початку ХХ ст.

З 1975 року РОКМ знаходиться в будинку, який ми всі добре знаємо, - це колишня чоловіча гімназія, збудована 1839 року коштом князя Фредерика Любомирського, який був власником Рівного. Сьогодні це пам’ятка архітектури національного значення і одна з найдавніших споруд у місті.

У цьому приміщенні працювали історики Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров, навчалися Нобелівський лауреат Саймон Сміт, класик молдавської літератури, фольклорист Богдан Петричейку Гашдеу. 

У фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею зберігається майже 300 тисяч предметів, які розповідають про природу, матеріальну й духовну культуру, етнографічні особливості нашого краю. Є тут унікальні знахідки періоду палеоліту, Давньої Русі, колекція ікон волинської школи іконопису включно з перлиною – Богородицею Одигітрією з Дорогобужа.

Не менш цінним надбанням РОКМ є його працівники. Дехто присвятив музейній справі більшу частину свого життя. Серед таких - Галина Данильчук, завідувачка відділу виставок. Вона працює в музеї найдовше від усіх – 51 рік.

Вашій увазі – інтерв’ю з рекордсменкою музейної справи.

- За яких обставин ви прийшли на роботу до Рівненського обласного краєзнавчого музею?

- Це був квітень 1974 року. На той час я працювала монтажницею-вакуумницею на заводі «Газотрон» і паралельно ходила на курси екскурсоводів. Там читав лекції відомий краєзнавець і музейник Гурій Бухало. Він і запропонував мені залишити завод та йти працювати в музей. Музейну роботу трішки знала, бо ще в старших класах своєї рідної школи №І0 займалася в гуртку при нашому краєзнавчому музеї. Тож початком мого музейного життя завдячую Гурію Васильовичу. У нього завжди було чому навчитися, тому намагалася йти краєзнавчими стежками крок в крок, бо саме від нього завжди чула оте магічне: «Так це ж цікаво!». За 50 років праці в музеї пройшла шлях від посади молодшого наукового співробітника до завідувачки відділу виставок.

(Фото з особистого архіву Галини Данильчук)

- Як за ці роки, на вашу думку, змінився відвідувач і як змінився сам музей?

- Можна сказати, що кардинально, а можна сказати, що й зовсім не змінився. Звичайно сьогодні і молодь, і люди старшого віку мають значно більші можливості пізнавати світ. Стали відкритими кордони і будь-яка новина, відкриття чи історична принада може потрапити віртуально в кожен дім, зникло поняття «залізної завіси». Маючи кошти, можна обрати будь-який шлях подорожі іншими країнами. Але, як і сотні років тому, так і нині, людина прагне споживати якісний продукт.  Музей завжди повинен бути носієм справжнього і достовірного артефакту, документу, реліквії. На моє переконання, які б заманливі новітні технології не прийшли в музеї, вони звичайно зацікавлять, втішать, захоплять, але переконає відвідувача лиш оригінальне, можливо знайдене в землі, прадавнє, народне, високомистецьке. Музейні колекції – це головний базовий стержень кожного музею, завдяки якому можна створювати нові експозиції і цікаві проєкти. Сучасний музей має йти в ногу з часом і намагатися показати колекції так, щоб вони стали книгою, яку хочеться перечитувати.

Більшість відвідувачів краєзнавчого музею завжди складали в першу чергу школярі. Екскурсій було значно більше, бо в радянському суспільстві активно впроваджувалися програми так званого комсомольсько-молодіжного туризму під лозунгом «місцями бойової і трудової слави». До Рівного під час шкільних канікул організовано приїжджали сотні груп. Це були туристичні автобуси і навіть цілі туристичні потяги. Відвідувачі порційно одержували заплановані патріотичні цикли екскурсій і поверталися додому наповнені «потрібною інформацією». Ідеологічна компартійна машина працювала на повну потужність і для більшого охоплення молоді «патріотичним туризмом» вартість таких поїздок була в певній мірі доступною, або ж оплачувалася іншими установами.

Нині, на жаль, здається й немає (або ж вона не надто дієва) державної програми, яка б допомагала розвивати історичний туризм серед молоді. До речі, це проблема не лише українських музеїв, недостатня кількість молодіжної авдиторії - це світова тенденція. У той же час, сьогодні відчутно більшає тих, хто приходять в музей за власним бажанням. Приходять сім’ями і хочуть побачити і почути більше про те, що цікавить, про що читали чи чули в соціальних мережах. Крім того, сучасний наш відвідувач стає більш допитливим, він значно обізнаніший і готовий до діалогу та навіть дискусій. Тому і музейні працівники нині не можуть бути вчорашніми. Ми запроваджуємо нові форми музейної роботи: майстер-класи, нічні екскурсії, зустрічі, свята, віртуальні виставки.

Нещодавно ми оновили сайт музею. Він містить не лише новини, краєзнавчо-публіцистичні статті наших співробітників. Тут також є результат роботи з цифровізації музейних предметів - це відкриття українських фондосховищ для світу.

Щодо ж до професії музейного науковця, то цьому не можна навчитися у виші. Музейник зростає роками праці. Тому, коли говорять, що музейник – це не професія, а діагноз, це правда. На довгі роки тут залишаються працювати лише ті, хто не втрачає запалу до пізнання, дослідження, пошуку. А ще - важливо бачити результат такої творчої праці: нові експозиції, дослідження, статті та книги.

- Що найважче у цій роботі і що є таке, чого, можливо, не помічає відвідувач?

- Наші відвідувачі є споживачами кінцевого продукту – експонат, експозиція, екскурсія. Щоб експонат з’явився в музеї і зайняв саме те місце, де він стане артефактом, документом, передує доволі непроста пошукова робота. Це археологічні розкопки, наукові експедиції краєм, зустрічі і спілкування з людьми. Науковець має бути теоретично підготовленим, обізнаним в історії, бути комунікабельним. Професія музейника насправді універсальна і творча. Одним із найскладніших завдань в роботі музейного науковця є створення експозицій. Хорошим експозиційником музейник стає не за один рік, потрібні знання і досвід для цієї творчої роботи. Екскурсовод – це науковий співробітник музею, який одночасно є хорошим лектором, оповідачем та навіть трішки артистом.

- Як довго ви ще збираєтесь працювати у музеї і яким бачите своє життя після нього?

- Переступивши піввікову межу праці в музеї, варто задуматися над традиційним – «заслужений відпочинок». Хоча відпочивати, думається, навряд чи вдасться. Надто багато зібрано матеріалу «усної історії», який складений в теки і чекає на редагування і публікації. За крайні роки я вислухала і записала спогади багатох рівнян, тому варто, щоб про ці цікаві перехрестя людських доль, присутність в них живої історії міст і сіл дізналися якомога більше людей. Є потреба написати і видати третю книжку «Рівне у долях його мешканців», впорядкувати довідковий матеріал старовинного рівненського кладовища «Грабник». А ще в мене є записи спогадів трьох наших краян із с. Обарів, які у непростих І940-х роках були бранцями сталінських таборів. Двох із них вже забрало небо, а Килина Боярська в минулому році відсвяткувала своє 100-річчя.

- Чого б ви побажали музею?

- Колись мій перший директор в музеї Василь Сидоренко говорив фразу, яка нас, молодих, тоді веселила: «Не буде фабрик і заводів, а музеї будуть завжди». Сьогодні я так само вірю, що музеї будуть завжди, бо це місце історичної пам’яті, документальності і достовірності. Вони мають бути цікавими за змістом і привабливими за формою. Закономірно, що прийде нове, молоде, покоління музейників – з новим баченням музеєтворення. Надіюся, що багаторічний досвід моїх колег вони використають і вдосконалять.